Дмитро Павличко

 

Ностальгія

(Уривки)

 

Ридає у Кремлі сінедріон,

Самодержавний плач далеко чути;

Ті звинувачують ще царський трон.

А ті – генсеків царські артібути;

Але імперія – то скорпіон,

Здихає він від властної отрути:

За жертвою жене повзуча мста

І жалить з лютістю свого хвоста.

 

Імперія лежить. Ніхто не в силі

Її зарити в землю, бо вона

Велика дуже. Де, в який могилі

Вміститись може злість її чумна ?

Вона ще дихає, і сопух гнилі

Виходить з нех, наче із багна,

Де сталінські нещадні живолупи

Своїх товаришів скидали трупи.

*        *        *

Ну що ж, як оживе стара чума

І кинеться на нас дракон з гризьбою,

Тоді рятунку іншого нема,

Як тільки брати непомильну зброю,

Тримати меч руками обома,

До смерті встояти на полі бою
Перемогти !.. Не говори брехні,

Ніхто не переможе в тій війні.

*        *        *

На цьому й крапка, любі московити,

Не кличте нас в словянство, ані в Русь.

Щоб спільно знов імперію ліпити,

Бо навкруги – одна кривава грузь;

І знайте буде кров пити ще довго пити

Із вас-таки самодержавна гнусь:

Подбайте спершу про свою свободу,

А потім до братів шукайте входу.

 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить