Микола Хвильовий
Що нам морок !
Там, де вітер
Лепетень
По підметах спорохнялих,
Коливались
Златовіти -
Йшов новітній день !
Гей ! Сідаймо всі на релі –
Гайдабурити гайда !..
Морок, смуток ? Я веселий –
Молотка дзвінкий удар !
Тіні –
Зникли. Вечір синій
І – кривавий
Що мені ?
Я до цього також звиклий,
Як до мене тьмяні сни.
Уквітчали
Небо зорі…
Зорі списики у простір.
І сьогодні, як і вчора,
Морок хмуриться від злості.
А у мене біля серця
Сиза горлиця туркоче,
Серце з ретязя зірветься
І голубку залоскоче.
Що нам морок, що нам смуток ?
Ми йдемо – наперекір,
Ми – весни найперші гуси,
Наші дні – бурхливий вир.
Хвильовий (1893-1933) – одна из самых трагических фигур украинской поэзии.
Живший в первую треть прошлого века, он полностью разделял все заблуждения того времени, был так называемым украинским «национал-коммунистом», т.е. хотел строить коммунизм, но с украинской спецификой, что было утопией.
Будучи русским по рождению, не воспринимал Россию и не видел для Украины общего с ней будущего – в чем оказался вполне прав. Сознательно отказался от творчества на русском языке. После осознания последствий украинского голодомора 1932-33г.г. призывал к отсоединению Украины от остального СССР.
Понятно, что в реалиях тех лет Хвильовий был обречен.
Он покончил жизнь публичным самоубийством в здании союза писателей «Слово» в Харькове.
