Леся Українка
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…
Хотіла б я тебе, як плющ, обняти,
Так міцно, щільно, закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита,-
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох,- як нам з тобою,-
А прийде час розсипатись руїні, -
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотинні ?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи в розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили ?
1900
